Сказати що про цей фільм багато говорять в Інтернеті — не сказати нічого. «Морбіус» (Morbius) впевнено утримує пальму першості серед фільмів 2022 року за кількістю мемів про «поганий фільм, який студія всіма силами намагається видати за хороший», популярність яких обганяє сам фільм. Як майже завжди це буває в таких випадках, правда десь посередині. «Морбіус» не шедевр і у нього абсолютно точно є проблеми, однак сходити на цей фільм в українських кінотеатрах (де він досі іде), як виявилось, все ж є сенс. Втім, не забігаючи наперед, потрібно спочатку пояснити, що пішло не так з цим фільмом, щоб потім констатувати, що щось таки не вийшло.

Персонаж, якому не таланить

Доктору Майклу Морбіусу, який вперше з’явився на сторінках коміксів у 1971 році, не дуже таланить з адаптаціями. Хоча його появу в мультсеріалі 1994 року про Людину-Павука можна назвати досить гарною, серіал сильно покоцала цензура, через яку сценаристам довелося винаходити велосипед і додати Морбіусу кровосмоктальні органи… на долоні.

З успішного фільму Стівена Норрінґтона «Блейд» (Blade) 1998 року камео Морбіуса вирізали, а у його сиквелі від Ґільєрмо дель Торо, де Морбіус повинен був стати головним антагоністом, натомість винайшли більш-менш свого (з тими самими долонями, тим не менш). Основна причина того, що New Line Cinema не могли отримати права на Морбіуса насправді була досить очевидною — права на переважну більшість персонажів пов’язаних з Людиною-Павуком були у Sony, які, як відомо, тримаються за них і досі. При цьому до кінотрилогії Сема Реймі або дилогії Марка Вебба Морбіус теж сильно не наблизився. У всесвіті Реймі він був так-сяк використаний у відеоігровій адаптації третього фільму у 2007 році, а у Вебба згадувався у «Нова людина-Павук 2: Висока напруга» (The Amazing Spider–Man 2) у 2014-му.

Як і у випадку з Веномом, весь цей час Sony намагалися придумати: що б таке зробити з Морбіусом, бажано у вигляді власного фільму. До другої половини 2010-х процес не рухався нікуди далі сценаріїв, однак все змінив той факт, що, попри оцінки критиків, «Веном» (Venom) став касовим успіхом і Sony вирішили будувати власний всесвіт. Це і є чи не основною проблемою фільму: намагання підлаштувати фільм під ті два, що вже є, і ті два, що ще знімають, а також частково фільми кіновсесвіту Marvel (особливо «Людина-Павук: Додому шляху нема») ампутували у фільму певну частину ринкового потенціалу і навіть можливої любові глядачів. Коли щоб не було логічних дірок з фільму доводиться видаляти появи Дж. К. Сіммонса у ролі Дж. Джони Джеймсона, Тома Гарді у ролях Едді Брока і Венома, і Вуді Гаррельсона у ролі Клетуса Кассіді очевидно, що щось пішло не так.

Якби видалення сцен на них і закінчилося, можливо було б і менш проблематично, однак фільм різали в два різних боки, також намагаючись його скоротити. Тож тут повно сюжетних ліній, які ідуть у нікуди. Чому їх не видалили повністю? Як це не дивно, режисер Даніель Еспіноса намагався зберегти хоча б тематичну цілісність і (що ще більш дивно) — у нього вийшло. У світі, де фільми по коміксах перенаселені зайвими персонажами та сюжетними лініями, «Морбіус» виглядає фільмом у якого є цілісне сюжетне ядро — конфлікт двох друзів дитинства, які навіть не здогадувалися, наскільки розійшлися в уявленнях про своє складне та бентежне життя.

Як спартанці: історія про самоствердження

Можливо, це моя упередженість до теми, однак як колишня хвороблива дитина, яка провела істотну частину життя у лікарнях, я одразу можу сказати чи відповідає цей аспект у якомусь фільмі дійсності, тобто чи “чіпляє” він певними моментами тих людей, які дійсно пройшли щось подібне. І так, лінія інвалідності з дитинства, життя яке дається значно важче, ніж багатьом людям, у фільмі розкрита на подив вдумливо і цікаво. Хоча досить важко сказати грамотно іронізують сценаристи Метт Сазама та Берк Шарплесс коли порівнюють дітей-інвалідів в їх власних очах з 300 спартанцями, чи просто не подумали про те, що у стародавній Спарті таких дітей жбурляли зі скелі.

Одна з найцікавіших деталей фільму це те, що Майло частково заснований на самому Морбіусі з коміксів. Як це не дивно, мішанина з мінімум трьох персонажів (а якщо сильно копатись у коміксах, то п’яти) поки що є найбільш цікавим антагоністом цього всесвіту в порівнянні з ніяким Райотом і підзаваленими Каранажем і Шрік. Переважно тому, що Майло працює сюжетно і тематично як віддзеркалення головного героя. У той час як Майкл Морбіус знайшов себе у медицині і відмовляється від Нобелівської премії, тому що не хоче щоб йому давали її за побічний продукт дослідів. Люсьен «Майло» Краун теж знайшов де самоствердитись ставши… Злочинцем. До Морбіуса не доходить у повному обсязі ким і чим є його основний спонсор і друг дитинства аж до того моменту, коли отримавши здоров’я і сили Майло не демонструє це так, що пилюка по всьому місту іде.

Чи був Майло монстром ще до того як став живим вампіром? Звісно, що персонажа можна було б розкрити менш схематично: те що про нього відомо і те чим він «чипляє» переважно є здобутком Метта Сміта, який не халтурить ні в чому (аналогічна ситуація з блокбастерами вже була у нього з «Термінатором: Ґенезис») і який дійсно знаходить у персонажі людину: страшенно понівечену не лише самою фізичною хворобою, а й роками психологічного існування в стані слабкості, який зламає будь-кого.

Акторська гра у фільмі загалом однозначно вище середнього: Джаред Лето, який в 50 років виглядає на 30-з-невеличким повинен був рано чи пізно зіграти якогось вампіра… Тож він і зіграв, досить пристойно. Джаред Гарріс та Адрія Арджона мають можливо невигідні з точки зору акторства ролі, однак запам’ятовуються і не губляться на тлі Лето і Сміта. В принципі ці четверо формують центральний емоційний кістяк фільму і вони з цим справляються. Ролі Ела Мадріґала і Тайріза Ґібсона, два агенти ФБР, теж досить непогані і їх спокійна реакція на події, які однозначно не є чимось нормальним (однак вже стають у цьому божевільному світі) приємно нагадує The X–Files. Тим не менш, як і багато що у фільмі, роль Ґібсона була сильно порізана і перша поява персонажа (на якого актор вже підписав контракт на три фільми) не настільки вражає як могла б. Можливо скорочення ролі Саймона Страуда стало наслідком пріоритетизації певних сцен і економії бюджету на візуальні ефекти, однак… Фільм не виглядає дешевим.

Прогулянки і прольоти Нью-Йорком під файну музичку

Взагалі, на «Морбіуса» приємно дивитись. Починаючи з дизайну титрів і закінчуючи візуальними ефектами, цей фільм зроблений гарно. Можливий секрет в тому, що Даніель Еспіноса прийшов у фільм не сам, а з цілою компетентною командою, яка співпрацює не на першому фільмі. Оператор Олівер Вуд та монтажер П’єтро Скаліа давно працюють з цим режисером і це додає візуальному ряду впевненості, навіть при тому, що скорочення видно неозброєним оком. Для чого знадобиться озброєне око, то це для того, щоб розгледіти наскільки гарна й компетентна робота художниці-постановниці фільму Стефанії Челли та художниці по костюмах Сінді Еванс. Хоч використання тем та кольорових схем з коміксів неочевидне, певною мірою це поки що почесний четвертий за схожістю атмосфери на оригінал саме марвелівський кіношний Нью-Йорк (після трилогії Реймі, серіалів від Netflix та дилогії Вебба). Він живий, цікавий, водночас схожий на реальне місто і разом з тим ніби є ворожим до більшості персонажів.

Окремий плюс фільму хочеться нарахувати за музичний супровід, однак це переважно стосується чудової музики (знову ж таки постійного у Даніеля Еспіноси) композитора Йона Екстранда. Одразу кілька тем після перегляду западають у голову і їх хочеться переслухати.

А от пісні у фільмі додають трохи, як то кажуть, «крінжу», адже без залежності від того хочеться їх переслухати чи ні, в голові вони залишаться надовго. Сцена з танцями Майло досить гарна, але  пісня “EKSE” групи Off the Meds ніби спеціально доводить її до мему. Дивно що цього не стається з іншою піснею використаною в саундтреці: її можна не розчути у сцені з фальшивомонетниками, однак потім, додивившись титри до кінця (що робити не обов’язково, бо дві додаткові сцени є на початку титрів, але бажано якщо ви хочете більше файної музики Екстранда), посміятися з самої лише назви цієї пісні.

Чи дійсно це провал і що чекає на марвелівський кіновсесвіт Sony

Після «Людина-Павук: Додому шляху нема» (наш огляд) Sony увірувало в життєдайну силу мемів, тому можна не сумніватися: навіть при тому, що тестове повернення фільму у прокат не стало успіхом (натомість зробивши «Морбіус» рідкісним фільмом, який «провалився двічі») Sony намагатимуться засунути Морбіуса ще кудись. Цього разу вже з усіма мемами, які можна буде всунути в цю появу. Втім, якщо подивитись на зали українських кінотеатрів, куди «Морбіус» прибув з шаленим запізненням (коли відгуки критиків і глядачів з США та інших країн вже були наявними) фільм зовсім не здається провальним. У Вінниці, наприклад, після тижню-з-гаком прокату у одному конкретно взятому кінотеатрі фільм все ще продовжував збирати достойну кількість людей, значно більше ніж «Бетмен» після такої ж кількості сеансів. Можливо тому «Морбіуса» подовжили ще на тиждень і він в прокаті буде довше ніж, наприклад, «Доктор Стрейндж у мультвсесвіті божевілля» (хоча знижена цікавість до останнього скоріше за все пояснюється тим, що його показували англійською з субтитрами).

При тому, що прокат ще не завершено, касові збори «Морбіуса» по всьому світі досягли $163 мільйонів. Це зовсім небагато для умовного блокбастера, але є три суттєвих «але». По-перше, Sony приймають до уваги не лише ці цифри, а й цифрові продажі стрічки та навіть піратство, а з цим усім цікавість до фільму не настільки маленька як здається. По-друге, «Веноми» зібрали стільки, що франшиза встоїть на ногах після одного провалу. По-третє, фільм вже абсолютно точно хоча б відбив бюджет.

Майбутні стрічки кіновсесвіту Sony важко назвати якось інакше, ніж дивними. В якому саме з «павучих» всесвітів відбувається їх дія сказати важко (є елементи як трилогії Реймі 2002-2007 рр. так і дилогії Вебба 2012-2014 рр.), а «ставку» роблять на всіляку дивину і персонажів уявити яких на чолі сольного фільму це та ще ментальна гімнастика. Якщо Веном і Морбіус хоча б мали власні серії коміксів, то «Кравен-Мисливець» і «Мадам Вебб» — ні (хоч це і не вирок, теж, адже чудовий серіал “Легіон” (Legion) теж робили коли персонаж не мав власної серії). Особливо це стосується «Кравена»: після російського вторгнення в Україну до персонажа-росіянина будуть певні питання у багатьох країнах де будуть прокатувати фільм (хоча скоріше за все він буде емігрантом не в першому поколінні). Ніби цього було мало, Кравен у коміксах це так званий big game hunter, тобто людина яка полює на рідкісних звірів заради трофеїв і самоствердження. Толерування до цієї категорії мисливства по всьому світу наразі настільки низьке, що над ними вже влаштовують самосуд (як у нещодавньому випадку таємничої смерті Ріаана Науді), тож ліпити з такого навіть анти- але героя буде складно. Обіцяють, що фільм буде принаймні частково адаптувати «Останню битву Кравена» (Kraven’s Last Stand), але це арка, яку дуже, дуже важко уявити собі без ворогування Кравена з хоч якимсь супергероєм (хоча до того як стати цим сюжетом це була двічі забракована чорнетка спочатку для Міракл-Мена, а потім для Бетмена, тож герою не обов’язково бути Людиною-Павуком).

Окрім вже підтверджених проєктів (серед яких ще «Ель Муерто» з репером Bad Bunny у головні ролі) в «Морбіусі» щедро розкидані натяки на що і як попало з того, на що у Sony є права: від умовно відомої Чорної Кішки до забутого прогресивним людством Емпатоїда (непорозуміння з числа ворогів Людини-Павука і Морбіуса у якого аж три появи в коміксах). З приводу натяків на останнього виникає резонне питання: чого не було б використати як стартового лиходія наприклад його, а не ліпити з п’яти персонажів одного нового?..

Підсумки: вболіваючи за аутсайдера

Навіть при тому, що існування цього кіновсесвіту суперечить подекуди здоровому глузду, особисто я радий що він просто існує. Про «Веномів» часто казали, що це ніби супергеройське кіно з середини 2000-х і хоча певна схожість є, наразі ці три фільми нагадують дещо зовсім інше — амбіційні та прекрасні в своїй експериментальності b-movies 1980-х та 1990-х. У «Морбіусі» не важко розгледіти паралелі з, наприклад, «Живильною силою» (Lifeforce), культовим фільмом Тобі Гупера який провалився в прокаті маючи по собі найбільший бюджет за історію студії Cannon, відомої саме цікавими експериментами в «низьких» жанрах — бойовиках, жахах, фантастиці. «Живильна сила», як і зазначений вище «Дракула. Невідома історія» в прокаті провалились, але врешті решт з часом знайшли свою авдиторію. Чомусь я не сумніваюсь, що те ж саме очікує «Морбіуса». Це необов’язковий, очевидно занадто сильно скорочений, однак по-своєму цікавий фільм. Він не заробив той самий morbillion bucks, однак звання the most movie ever йому підходить хоча б тому, що цьому званню однозначно не вистачає мінімум одного слова. Як і самому фільму не вистачає кількох сцен.

P.S. Український дубляж фільму має по собі суттєву проблему: репліки іспанською, норвезькою та іншими мовами перекладені українською, що сильно знижує ефект Нью-Йорку як мультикультурного міста а-ля Blade Runner, який у фільмі напрочуд гарний.